Істерика у дитини під час війни: алгоритм дій від психологині Світлани Ройз

Що треба робити

1. Самим стабілізуватись. Самим взяти в руку якусь річ, спертися на спинку стільця чи стіну – зараз наших сил та опори може не вистачати. Нагадати собі, що істерика означає, що занадто висока напруга. Іноді дитині важливо зараз випустити пару.
2. Бути у контакті з дитиною. Не переривати контакт.
3. Якщо у дитини істерика, вона не чує наших умовлянь, погроз та нотацій. Надати підтримку почуттям дитини. (Назвати почуття дитини). Ти злишся? Ти сумуєш? Зараз зовсім складно? Ти втомилась? Намагатись озвучити потребу дитини. Істерика потребує берегів – нашої уваги, часто – наших рук та обіймань. «Давай я візьму тебе на руки! Мені теж так хочеться додому. Якщо я могла, я б для тебе….»
4. Якщо це маніпуляція — бути в контакті, почути потребу – але дати зрозуміти, що маніпуляція не пройде.
5. Якщо дитина мала – допустимо перефокусувати увагу.
6. Тільки після того, як контакт відновлено, після того, як потреба дитини почута, усвідомлена – можна розпочинати раціональний діалог. Почати переказувати те, що було до початку істерики і супроводжувати в раціональному висновку.
7. У істерики є інерція – вона не може припинитися одразу ж.
8. Продумати, напрацювати практики, що робити після істерики, коли сама істерика пройшла, щоб не було відчуття втрати близкості (обійманці, мізинчики, будь-що).